Хто і коли може подати скаргу до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), за яких умов можливе втручання у приватне життя і як виглядає право на свободу вираження в Інтернеті у практиці ЄСПЛ. Про це та інші аспекти захисту прав людини в ЄСПЛ розповіли експерти “Платформи прав людини” Людмила Опришко і Олександр Бурмагін на онлайн-інтенсиві проєкту “Свої Люди”. Публікуємо головні тези інтенсиву.

“Щоб допомогти юристам і їхнім клієнтам вигравати справи з захисту прав людини у Європейському суді” – такою була мета онлайн-тренінгу, що відбувся 20 червня в рамках проєкту “Свої Люди”.

Редакція Bihus.Info зібрала головне, що слід знати юристу, аби працювати зі скаргами до ЄСПЛ і захищати права людини, які були порушені державою.

Що таке свобода вираження і коли вона може бути обмежена?

  1. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це право включає:
  •     право мати свої переконання;
  •     право шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї без втручання органів державної влади та незалежно від державних кордонів;
  •       право самостійно обирати форму реалізації права на свободу вираження (усна, письмова, тощо)
  1. Свобода вираження поглядів та переконань, як основоположні права людини, захищаються у випадку їх вираження онлайн в Інтернеті, згідно із ст. 19 Загальної декларації прав людини та ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

  2. Якщо свобода вираження поглядів все ж обмежується, то підстави для такого обмеження повинні відповідати даним критеріям:
  •     бути встановленими законом, який повинен відповідати критеріям ясності та передбачуваності, бути оприлюдненим та доступним для ознайомлення;
  •     вводитись лише для досягнення легітимної мети, яка визначена §2 статті 10 Конвенції. З іншою метою вводити обмеження заборонено;
  •     бути необхідними в демократичному суспільстві.

    Кейс: Європейський суд з прав людини визнав постанову суду, що блокувала доступ до YouTube у Туреччині (на підставі, що десять відеороликів розміщених на сайті порушували закони) такою, що порушує право на свободу вираження поглядів та значною мірою зачіпає права користувачів інтернету й має значні «побічні ефекти».
  1. Відповідно до Рекомендацій Ради Європи №CM/Rec (2016) 5 щодо Інтернет-свободи, обмеження мають грунтуватися на рішенні суду або іншого незалежного адміністративного органу із подальшим його затвердженням у судовому порядку.

Право на приватність і можливість втручання в приватне життя

  1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Сфера дії «приватності» захищає 4 сфери інтересів особи: приватне життя, сімейне життя, кореспонденція і житло (статті 30, 31, 32 Конституції України, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
  2. Допустимість втручання у приватне життя ЄСПЛ визначив за такими критеріями:
    – внесок публікації в дискусію, яка становить загальний інтерес;
    – наскільки відомим є фігурант публікації, та якою є тема публікації;
    – попередня поведінка фігуранта публікації;
    – метод отримання інформації та її достовірність;
    – зміст, форма та наслідки публікації;
    – суворість застосованої санкції (пункти 90-95 рішення ЄСПЛ у справі «Axel Springer AG v. Germany», 07.02.2012, заява № 39954/08).
  3. Суспільно необхідною визнається інформація, яка є предметом суспільного інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Предметом суспільного інтересу вважаються відомості, які:

  • свідчать про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України;
  • забезпечують реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків;
  • свідчать про можливість порушення прав людини;
  • говорять про можливість введення громадськості в оману;
  • вказують на шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Хто і за яких умов може подати скаргу до ЄСПЛ

  1. ЄСПЛ може приймати скарги від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї.
  2. Суд може брати справу до розгляду лише після того, як було вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, і впродовж шести місяців від дати постановлення остаточного рішення на національному рівні.
  3. Суд не розглядає жодної індивідуальної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона:
  4. a) є анонімною;

б) або за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом чи була подана на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.

  1. Суд може розглянути Вашу справу тільки за наступних умов:

– скарга стосується порушення одного чи декількох прав, викладених у Конвенції та Протоколах до неї,
– скарга спрямована проти держави, яка ратифікувала Конвенцію чи відповідний Протокол (перевірити список ратифікацій можна тут: www.echr.coe.int/applicants);
– скарга стосується фактів, за які несе відповідальність певна державна структура; Суд НЕ розглядає заяви, спрямовані проти приватних осіб чи недержавних організацій;
– скарга стосується фактів чи подій, які мали місце після дати ратифікації державою Конвенції чи відповідного Протоколу,
– порушення основоположного права стосується Вас особисто і безпосередньо (Ви маєте «статус жертви»);
–  засоби правового захисту на національному рівні було вичерпано (Ви звернулись до суду всередині країни і він ухвалив рішення). 

Корисні посилання від спікерів – адвокатеси Людмили Опришко і адвоката Олександра Бурмагіна: